Група компаній «Алатир-Інвест» започаткувала проект «Відкрий своє місто», в якому розповідає про відомих людей міста Вараш. Ми переконані, що мешканці повинні знати людей, що вкладають частинку душі у розвиток міста. Сьогодні героєм нашої публікації став Голова Спілки афганців, працівник РАЕС Петро Ширко, який потрапив до найгарячішої точки Афганістану ще у 18-річному віці. Сьогодні Петро активно допомагає учасникам АТО.

-Пане Петро, де Ви народилися та що Вас пов’язує із містом Вараш?

-Я народився у селищі міського типу Степань, що у Сарненському районі. У місто Вараш, тоді Кузнецовськ, я приїхав у 1992-му році на роботу. Влаштувався у школу №5 вчителем фізкультури. Впродовж 12-ти років вчителював. Більше 10-ти років працюю на РАЕС у загоні відомчої воєнізованої охорони.  У 1996-му році був обраний головою Спілки афганців, яку очолюю по даний час. Спілка займається наданням всебічної допомоги та підтримки учасникам бойових дій в Афганістані, а зараз і учасникам АТО. У місті Вараш  існує Спілка учасників АТО, проте  до нас також часто звертаються і ми нікому не відмовляємо у допомозі. Сьогодні надаємо консультаційну підтримку,  допомогу з працевлаштування, медичну допомогу.

-Чи багато мобілізованих солдатів було саме з Вараша?

-З 2014 року більше 250 чоловік із Вараша були мобілізовані в АТО. Сьогодні близько 40 людей працюють за контрактом. На превеликий жаль, люди які пройшли війну не можуть знайти себе у мирному житті. Це основна проблема нашої держави. Учасникам війни в Афганістані держава надавала житло та забезпечувала належне лікування, сьогодні нашим хлопцям допомагають здебільшого волонтери, існують деякі виплати з боку держави, проте їх не вистачає. Психологічної реабілітації потребують всі, хто повертається з війни. Проте без іншої допомоги вона нічого не дає. З хлопцями працюють психологи, а після реабілітаційного періоду перед учасником АТО виникає багато проблем – працевлаштування, житло, відсутність достатку, що часто стають причинами руйнування сімей. Керівництво станції, підприємці у місті йдуть на зустріч та працевлаштовують учасників АТО, але залишається високий відсоток чоловіків, яким складно адаптуватися у мирному житті.

- Ви також займалися волонтерською діяльністю?

-Так, з березня 2014 року.  Через нас пройшло близько двох мільйонів гривень. Разом із колегами надавали адресну допомогу. При РАЕС була створена волонтерська комісія, перед якою ми звітувалися. Неодноразово  їздили у зону АТО та особисто передавали речі, адресно доставляли прямо в руки. Спочатку починали допомагати вараським хлопцям, до нас зверталися і інші бригади, яким ми не могли  відмовити. У зв’язку з економією коштів зараз відправляємо посилки  Новою поштою, так як кожна поїздка обходилася у 7-8 тисяч гривень, за ці кошти можна багато що купити. Четвертий рік йде війна, дуже шкода, що немає техніки, хлопці отримують неякісний одяг та взуття. Ми налагодили комунікацію між іншими волонтерами, які радили де краще купувати одяг та прилади. Сьогодні великі кошти з бюджету витрачаються на Збройні Сили, проте немає елементарних умов для життя. Бувають випадки, які шокують. Наприклад, хлопчина поїхав на злагодження у «Десну», і від взуття отримав грибок та екзему.  Тепер потрібно 2 місяці лікувати ноги. Солдатам видають взуття в якому неможливо ходити - берці стирають ноги та з’являються складні захворювання шкіри.  Військова форма виготовлена із найдешевшої тканини, яка не пропускає повітря. Держава забезпечує неякісними речами, які негативно впливають на здоров’я бійців.

-Нещодавно Ви відкрили палату для учасників АТО. Хто виступили меценатами?

-До на поступив хлопчина Віктор Дейнека. Хлопці-хірурги із зони АТО на свій страх і ризик зробили операцію. Після операції його поклали у палату з наркоманом. Саме тоді з’явилася нагальна потреба зробити окрему палату для учасників АТО та афганців. Нам виділили приміщення у лікарні, яке за допомогою спонсорів вдалося відремонтувати та зробити повноцінну палату.  Я звернувся з листами до групи компаній «Алатир-Інвест», підприємців міста, різних організації і спільними зусиллями ми відкрили палату. Просили допомогти будівельними матеріалами. Дуже вдячні, що багато меценатів відгукнулися і допомогли нам.  Наша робота є абсолютно прозорою і в будь-який момент ми готові надати всі звіти.

- Пане Петро, чи комфортно Вам жити у місті Вараш та що б Ви прагнули змінити?

-Це компактне та дуже дружнє місто. Дуже добре, що в місто зайшов інвестор -  група компаній «Алатир-Інвест», яка почала будувати нове, сучасне житло. Відкриваються дитячі майданчики і дітям є де проводити дозвілля. Дуже не вистачає піклування влади про місто. На мою думку, потрібно вкладати гроші у інфраструктуру. Треба було починати не з ремонту тротуарів, а змінити сантехніку у будинках, поставити лічильники та зробити ставку на економію. Мрію про мир та добробут. Миру не буде, поки не буде волі владної верхівки.